Народився Артем 12 листопада 1999 року. Проживав в Києві на Куренівці. З 12 років почав активно займатись спортом, а саме боксом. Вже у 15 років став чемпіоном Києва з боксу у важкій вазі. а у 16 років здобув звання кандидата в майстри спорту з боксу. Спорт відігравав ключову роль в житті та формуванні його, як особистості.
Власним прикладом спонукав інших підлітків до здорового способу життя та спорту, а згодом став тренером для дорослих та підлітків. Ще підлітком Артем вирізнявся серед однолітків неабиякою наполегливістю, відданістю спорту та досягненні поставлених цілей.
Артем приймав участь у багатьох змаганнях з боксу по Києву та Україні. Його спортивні нагороди зараз знаходяться в Національному музеї історії України, які ви можете побачити особисто, відвідавши виставку “Азовсталь: нові сенси”.
В табір Camp Life, Артем почав їздити з 2005 року. Він пройшов всі етапи дорослішання разом з нами від дитини до інструктора зі спорту, а згодом став наставником. Артем був дуже добрим та мав відмінне почуття гумору, що дуже подобалось дітям та команді наставників. Артем обожнював грати з дітьми в Захоплення прапору та зарницю.
Якби нас запитали, яким одним словом ми могли б охарактеризувати Артема то це слово було б “відповідальний” і це стосувалась всього, творчості, спорту, або підтримки дітей. Він завжди приймав активну участь у всіх громадських заходах поза табором та відстоював права дітей та молоді.
Шлях військового вибрав ще у юному віці. У 18 років добровільно пішов служити в армію. Після армії проводив тренування для Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Сокіл” з різних видів боротьби та тренував бажаючих займатись боксом.
Паралельно з цим проводив благодійну діяльність, спонсоруючи благодійні концерти для дітей інвалідів, сиріт, та малозабезпечених дітей. Щорічно проводив фізичне та духовне виховання складних підлітків у літньому християнському таборі, який організувала його родина. Він завжди був дуже героїчним та любив справедливість, ніколи не проходив повз когось, якщо потрібна була допомога.
Артем пішов захищати Україну ще у 2019 році, а у віці 20 років, на посаді водій механік БМП, служив в місті Урзуф та Маріуполь у складі полку Азов.
Під час повномасштабної війни в повному оточенні на заводі АзовСталь, Артем супроводжував цивільних до зелених коридорів, виходив на пошуки їжі, питної води та медикаментів, добував зброю, боєприпаси та супроводжував поранених до гелікоптерів.
Загинув Артем 8.05.2022 року у бункері заводу, від багатотонної бомби. В той день під завалами загинули 67 захисників Азовсталі.
5-го травня, за декілька днів до загибелі він наче відчував, що скоро загине та виклав сторіс в інстаграм, де сказав:” Я не завжди був гарною людиною, за що прошу вибачення. І дякую всім, хто був поруч зі мною ці 22 роки, вони були дуже яскравими та щасливими”
Нагороджений орденом «За мужність» ||| ступеня (посмертно).
Він був в таборі з першого дня його існування, був дитиною, був наставником, захисником, а тепер Він наш Янгол!
Навіки в наших серцях! Вічна пам‘ять!
Народився та виріс у сімʼї військовослужбовців. Його військовий шлях почався у 2012 р. з Криворізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2013-2015 рр. служив у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України (10-й окремий загін спеціального призначення). У 2018 р. здобув ступінь вищої освіти (бакалавр) з телекомунікаційної інженерії. Любив активний спосіб життя та екстремальні види спорту, віддавав перевагу стрибкам з парашутом, був учасником багатьох благодійних марафонів.
У Артура була активна громадянська позиція ще задовго до початку повномасштабної війни, тож він не залишався осторонь несправедливості, разом з табором, в якому працював наставником, брав участь у протестах під ВР проти свавілля в галузі дитячого відпочинку. Також він неодноразово залучався до висадки лісу у Вишгородському районі.
Артур мав підвищене почуття обовʼязку, тому не вагався у рішенні стати на захист батьківщини ще у 2015 році, коли воював у зоні АТО у складі добровольчої групи та отримав контузію. В одному з останніх інтерв’ю казав: «Я завжди знав: якщо буде війна – я піду, тому що я складав присягу, я служив, я вмію тримати в руках зброю. Не те що я можу тримати в руках зброю, я вмію її тримати!». З початку повномасштабного вторгнення став до війська та брав участь у визволенні м.Ізюм на Харківщині, м. Лиман та Донецької області від російського агресора у складі 49 ОСБ “Карпатська січ”. Згодом став командиром взводу вогневої підтримки, дбав про свій підрозділ та був справедливим командиром. Вмів вести за собою людей, підтримував бойовий дух підлеглих та залишався мужнім, відважним та хоробрим воїном до кінця.
«Do what you love. Love what you do.» Було одним із важливих життєвих правил Артура.
Артур любив і вмів працювати з дітьми, тому за можливості – з задоволенням їздив в Camp Life, де був одним з улюблених наставників. Вперше ми познайомились з Артуром на Школі Вожатих у 2018 році, потім зустрілись на будівництві нашого наметового табору на Київському водосховищі, а згодом на літніх змінах Camp Life. З того часу він став невід’ємною частиною нашої команди, завжди допомагав у вирішенні всіх побутових питань та брав активну участь в організації табору.
На змінах Артур знімав з дітьми короткометражки в різних жанрах, вчив кемперів грати на гітарі, заохочував до спорту та організовував воркшопи з кінорежисером Любомиром Левицьким. Завжди був активним, добрим, чуйним, цікавим та позитивним, чим одразу завойовував прихильність та любов серед підлітків.
В роботі вміло поєднував адміністративні та творчі якості, приймав всі виклики та не боявся відповідальності.
Вважав, що табір – це місце де живе добро.
Також, Артур захоплювався сферою кіно, адже вона зіткана з креативних ідей, трендових поглядів та нестандартних рішень, що й було до вподоби Артуру, як творчій особистості. До повномасштабного вторгнення працював в продакшені разом з відомим українським режисером та продюсером Любомиром Левицьким над проєктом «Капітан Україна» який оповідає історію сучасного супергероя, коріння якого бере свій початок з трипільської культури. Він любив свою справу, свою команду, всі задачі які ставали перед ним, вимагаючи негайних рішень та відповідальності. Від організації знімального процесу, розробки і реалізації мерчу до адміністрування та супроводу великих знімальних проєктів.
З 2020 року мав можливість співпрацювати з великими українськими брендами, телеканалами та відомими артистами, для яких Артур з командою знімали кліпи, серіали та рекламні ролики.
Артур мріяв зняти власний художній фільм, який розповів би про проблему ПТСР, яка в суспільстві є недооціненою та з якою, на жаль, стикаються більшість військових.
Артур загинув 9 квітня 2023 року при виконанні бойового завдання, захищаючи нашу країну.
В одному з останніх своїх дописів в інстаграмі писав: «Памʼятайте дуже важливу річ, Ви обовʼязково побачите перемогу, і будете пишатися, що доклали якихось зусиль для цього, допомагали донатами. Але ті хто на передовій, вони віддадуть за нашу перемогу значно більше… Хтось задонатить на перемогу своє життя!»
Любимо. Пам’ятаємо. Шануємо.
Назавжди в наших серцях, наш улюблений наставник, друг та невід`ємна частина команди Camp Life.
